Українська Мова Пантелеймона Коваліва

Для кожного українця, котрий не байдужий до своєї великої Неньки, 2014 рік став своєрідним випробуванням та, дуже сподіваюсь, зламом залишків савкового мислення, що продовжує тяжіти над доброю третиною мешканців України. Напевне що, як і для багатьох небайдужих, це стало своєрідним поштовхом до перегляду власної поведінки на людях, а також засобів спілкування на кожен день.

Отже знайшовся час аби пошукати та переглянути підручники з української. Для мене чим старіше підручник, тим більшу цінність він має, як джерело надійної, мовної інформації. Не те щоб я не довіряв досвіду сучасних професорів-мовознавців, скоріше я не згоден із їхньою савковою методологією подання предмету. Останнє зауваження вкрай важливе, оскільки сьогоднішнє поголів’я тік-токерів й так не читає книжок (іноді мені здається, що про папір вони взагалі згадують лише в туалеті і то лише коли десь забули свою тикалку і їх руки опинилися вільними); але коли якась книжка сама по собі лайно, то чекати, що її буде читати створіння, руки котрого як і мозок вже приросли до тикалки, може лише цілковитий дурень.

Щодо мене, то мені здається, кожна поважаюча себе особа має ретельно обирати, чим себе зайняти в більш-менш значний проміжок часу – не треба марнувати своє життя на речі низької якості та котрі не здатні надихати. З цієї причини я можу надто довго обирати наступну книжку чи підручник, але я певен, потім не буду жалкувати ані витраченого часу, ані грошей - я отримаю значно більше. Десь так або коло того я натрапив на підручник української мови Пантелеймона Кіндратовича Коваліва.

З самого початку маю зауважити, що такі книжки, а тим більше підручники, я дуже люблю тому що вони написані з душею. По тексту включення історичних довідок з мовознавства чи просто пов’язаних із якимось культурним явищем нації лише допомагають зрозуміти та запам’ятати те чи інше правило; а мова твору, котра з іншого часу, з іншого оточення, підштовхує тебе читати далі й далі… Якщо дуже стисло, граматику я прочитав за вечір, а потім ще не один день ходив і розказував усім довкола, що таке двоїна чи троїна та чому ж таки автор називав синтаксис синтаксою.

Ще раніше у своєму житті я натикався – вкрай рідко – на підручники німецької та французької мов дев’ятнадцятого сторіччя, надруковані ще за часів царської тюрми народів для російськомовної публіки. Вони дещо перекликалися із граматикою П. Коваліва; до того ж в мене був досвід спілкування зі своєю вчителькою французької – Данілейко Ніною Григорівною – котра знайомила мене із складнощами французької граматики через історію мови. Ось так треба навчати і розповідати про мову, особливо про рідну!